Галичина 2018. День 3.

Галичина 2018. День 2

Зранку враження від мотелю доповнилось сніданком – за 50грн. на двох гарний заварний чай та смічні налисники з сиром. Трохи спілкуємось з якимось поляком та рушимо на Почаїв.

Бачите Лавру? А вона є. Хто не був – треба побачити на власні очі, а хто бачив – той і так знає.

Швиденько обернулись навколо Лаври та назад до Кременця. Дорога з Почаїва до Кременця проходить через мальовничий ландшафт Національного природного парку ”Кременецькі гори”

В Кременці не зупинялись фотографувати, бо не так давно були. По дорозі заїхали на цвинтар де лежать дід з бабою, проїхали річку Іква, де малим ловив рибу, поля де пас корів, та залишки лісу, де збирав гриби. Наступна локація – Тараканівський форт

Неможна пригадати скільки десятків разів я був поруч, але спочатку взагалі не знав що він там є, а потім весь час не було часу заїхати. Знайти його було не так просто. Хоча це той випадок, коли навігатор робить подорож набагато цікавішою. Повернули не туди та трохи заблукали в тому невеличкому лісі, яким густо заріс форт. Звісно, можна було як всі нормальні люди поставити мотоцикл на спецальному місці та трошки пройти пішки, але де ви бачили нормальних людей на мотоциклі? До того ж, маленькі стежки звали проїхати ними. Все було весело поки я не вирішив, що навантажена африка то є кросач. Побачивши круту стежку градусів так на 45, я вирішив подолати її сам.

То було вірне рішення, бо стоячи, я майже перед самим її кінцем побачив що там прірва. Встигаю загальмувати та завалити мотоцикл вбік. На кросачі я бі не встиг зреагувати, а вдвох втриматись, і летів би вниз метрів 5. То був третій реальний шанс завершити цю подорож достроково біля стіни форта.

Ще пару разів валився у гибокій колії (на великому гусі з його цицьками я б там застряг і залишився), натягалися мотоцикла, втомились та вирішили, що пригод досить. Далі гуляли фортом. Це одне з найкращих місць в країні, які варто відвідати. Фото просто не передають атмосферу. Незважаючи на облуплений фасад та верхні поверхи з цегли, всередині все в прекрасному стані. Не здивуюсь, якщо військові знову заберуть форт під казарми та склади і до нього більше не потрапиш туристом.

Під землею темно, то не фотографував, а ліхтарикі в смартфонах слабкі, краще брати великий. Година всередині минула непомітно, але час їхати до Києва, дорога до якого знайома та проста.