Галичина 2018. День 1/1.

Цього року мотоцикл майже все літо простояв в гаражі, відпочинок на морі також не склався, то одного дня я вирішив – їду по місцях, куди завжди хотів приїхати ще раз.  За три дні подолав трохи більше півтори тисячі кілометрів та витратив приблизно 150$. Подорож вийшла короткою, але яскравою.

Маршрут обирався спонтанно з додатковою метою знайти готель в полях або лісах Тернопільщини для виїзду командою взяти участь у Ukrainian DX Contest

Але спочатку треба доїхати ровером до гаража.

За півгодини остаточно прокинаюсь, сідаю на мотоцикл, повертаюсь за речами та коханою, і їдемо до Житомира. Традиційна зупинка на заправці перед поворотом на Вінницю та незабаром Бердичів. Єдиний неприємний момент по дорозі – десь на трасі на переході хтось довго стояв і думав що йому робити, аже раптово вирішив перебігти дорогу перед самою машиною, за якої їхав я. Дуже добре, що я поставив нову гуму. І мотоцикла втримав і вчасно зупинився. На старій би точно поклав. Що саме цікаве – той олень, побачивши все, зупинився посеред дороги та побіг назад.

В центрі Бердичева якийсь корок, через який не можемо заїхати до Монастиря Кармелітів Босих Але ми там вже були, тому повертаємо праворуч і на містку через річку Гнилопять зупиняємось зробити фото, на якому повинно бути видно той самий монастир.

Фото успішно зроблене, неподалік стояла маршрутка з ременем, чекаючи на буксир. Я ще подумав чи не запропонувати потянути трохи його мотоциклом. Але карма така карма. Неможна глузувати з потерпілих. Натискаю кнопку стартера і нічого. Зовсім. Сонце лізе на гору та пече дурну голову. Згадую незлим тихим словом файний гурт та перевіряю всі фішки під пластиком, запобіжники – все нормально. Аж тут помічаю що зкинуло годинник на бортовому комп’ютері. Все ясно – п’ять років для акумулятора то як мені було б сімдесят. Не їхати десь далеко, а сидіти дома та чекати на тиху смерть.

Сьогодні повний шабат, але Слава Йсу, я не в полі. Питаюся у місцевих міцукопів де в них крамниця акумуляторів для великих японських мотоциклів, і з залученням ще одного місцевого хлопа, отримую азімут для пошуку – якісь гаражи за рогом де має бути магазин запчастин для скутерів. Це зовсім поруч, там одразу беру самий великий акумулятор, який все одно трохи менший за потрібний.

Але то не біда. На узбіччі завжди можна знайти все необхідне.

Підпираю новий акумулятор знизу гіллякою, стартую та рушимо далі.

А далі у нас Меджибіж. Так, ми вже були там три роки тому назад Буковина 2015 але зміни є, тому варто кожного разу заїхати знову та подивитись все ще раз.

Спочатку проїхали в напрямку колони-каплиці.

Так, це вона =) Шукати в бур’яні єврейський некрополь вже не стали…

Галичина 2018. День 1/2